Курс на економіку замкненого циклу, роль споживачів, бізнесу і держави, переваги та інструменти цієї моделі

Панельна дискусія «Зелений бізнес»: нові ринкові можливості та інноваційні продукти» була присвячена курсу на економіку замкненого циклу, ролі споживачів, бізнесу і держави, перевагам та інструментам цієї моделі.

Модератор –  Світлана Берзіна, президент ВГО «Жива планета», національний координатор проекту EaP GREEN «Впровадження сталих публічних закупівель в Україні» відкрила дискусію виступом присвяченому новим  викликам та ринкові можливостям для виробників екологічних товарів, послуг і технологій.

З метою забезпечення національних інтересів України щодо сталого розвитку економіки та досягнення зростання рівня якості життя Указом Президента України від 30.09.2019 № №722/2019 визначено необхідність забезпечувати дотримання Цілей сталого розвитку України на період до 2030 року.

Реалізація Угоди про асоціацію Україна – ЄС передбачає наближення до законодавства ЄС у поєднанням з реформами що повинні вплинути на стимулювання зеленої модернізації, відновлення ресурсів, розвитку ринку екологічних товарів і послуг. Новий Європейській зелений курсу (ЄЗК) визначений у Green Deal надає новий поштовх і можливості для України як однієї із з сторін реалізації цілей ЄЗК.

Експерт розповіла про основні інструменти впровадження яких вкрай необхідно для реалізації практичних перетворень лінійної моделі економіки поки що притаманної Україні.

Найкращі доступні технології та методи управління (НДТМ)

НДТМ –  найефективніші сучасні виробничі процеси і методи, що дозволяють запобігти або зменшити негативний вплив виробничої діяльності на довкілля до допустимого рівня. Досвід європейських та інших країн доводить, що застосування НДТМ дозволяє перейти на більш екологічно і економічно ефективні методи технічного регулювання та нормування забруднення довкілля.

НДТМ розробляються стандартизованим методом на окремий вид діяльності і застосовуються у якості нормативного документу для обґрунтування нормативів гранично допустимих викидів та інших умов інтегрованого дозволу, розроблених для запобігання та, де це не є здійсненним, зменшення викидів та інших впливів на довкілля в цілому. 

У ЄС інформація по НДТМ системно переглядаєтеся і зводиться у спеціальні технічні галузеві довідники. У таких довідниках наводиться інформація про сучасні технології, установки та методи управління відходами та іншими екологічними аспектами на основі всебічного аналізу застосування в різних країнах та практичного підтвердження ефективності.

На даний час система розробляння та управління НДТМ в Україні не впроваджена.

У 2017 році Україна взяла на себе зобов’язання в рамках Угоди про Асоціацію з ЄС запровадити положення Директиви 2010/75/ЄС «Про промислове забруднення». Директива та концепція застосування НДТМ визначають порядок видачі дозволів на викиди забруднюючих речовин, гранично допустимі обсяги забруднення та перелік НДТМ для кожного сектору промисловості та виду діяльності.

Уряд України спільно з підприємствами та експертними організаціями працюватимуть над розробкою і затвердженням переліку найкращих доступних технологій та методів управління. З часом їхнє застосування стане обов’язковим для підприємств.

За дорученням уряду Німеччини – Німецьке товариство міжнародного співробітництва (GIZ) підтримує реалізацію державної політики у сфері промислового забруднення. GIZ та Міндовкілля тісно співпрацюватимуть на усіх етапах розробки нормативно-правової бази. Так, зокрема, GIZ підтримує реформування дозвільної системи та впровадження інтегрованого дозволу. Пріоритетними для затвердження переліку найкращих доступних технологій є дві категорії видів діяльності: «Виробництво та обробка металів» і «Промисловість з переробки мінеральної сировини».

Впровадження НДТМ має передбачати системне управління  цими нормативними документами, упорядкування довідників тощо. Це дозволить не лише зменшити промислове забруднення, негативні наслідки для довкілля і клімату, але й модернізувати промисловість за чітко визначеними показниками екологічної результативності.

Державна підтримка зеленої модернізації

Державна підтримка та стимулювання зеленої модернізації промислових підприємств в країнах ЄС має різні форми:

  • екологічні податки;
  • податкові пільги;
  • пільгові позики;
  • пряме фінансування екологічних проектів (гранти);
  • субсидовані кредити; тощо.

У середньому країни ЄС витрачають 0,8% від свого ВВП на захист довкілля. Наприклад, у Польщі середньорічні обсяги фінансування природоохоронних програм складають 1-1,3 млрд. євро. Одна половина з цих коштів покривається за рахунок національного фінансування, інша – за рахунок залучення міжнародного фінансування.

На сьогодні жодна з перелічених форм не реалізована в Україні.

До цього слід додати, що відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, держава може надавати допомогу українським виробниками на рівні 40% прийнятних витрат для модернізації, з метою переходу на нові європейські екологічні стандарти.

Реалізація державної підтримки зеленої модернізації потребує чіткого визначення умов і критеріїв надання такої підтримки та взаємопов’язана з критеріями та показниками ОВД, НДТМ і системою екологічного оподаткування яка потребує суттєвого реформування.

На даний час ВГО «Жива планета» із залученням експертів платформи GREEN MIND[1] працює над  дослідження державної системи регулювання і як вона впливає на стимулювання і підтримку зеленої модернізації та виробництва екологічних товарів, послуг і технологій, результати якого планується презентувати разом з рекомендованою моделлю необхідних реформ на початку грудня 2020 року.

Реформування екологічного податку

У країнах ЄС не існує єдиної системи екологічних податків. Впровадження системи екологічних платежів наприкінці ХХ ст. відбувалося в межах так званих green tax reforms – структурних перебудов податкових систем з введенням в них екологічних платежів та одночасним зменшенням податкового навантаження на оплату праці. В результаті складалася ситуація win-win: через введення екологічних платежів стимулювалася охорона навколишнього природного середовища, а оподаткування доходів значно знижувалося.

Поняття environmental tax застосовується з метою збору статистики про надходження від таких платежів і трактується як податок, базою оподаткування якого є фізична одиниця, що має конкретний, доведений негативний вплив на навколишнє середовище.

Директорат із податків і митних зборів Європейської комісії розподілив екологічні податки на сім груп за сферами використання:

  •  енергетичні податки (на моторне паливо, енергетичне паливо, електроенергію);
  •  транспортні податки (на пройдені кілометри, щорічний податок із власників, акцизи при купівлі автомобіля);
  •  плата за забруднення (викиди забруднюючих речовин в атмосферу й скиди у водні басейни);
  •  плата за розміщення відходів на звалищах та їх переробку;
  •  податки на викиди речовин, що призводять до глобальних змін (руйнування озонового шару);
  •  податок на шумовий вплив;
  •  плата за використання природних ресурсів (видобування корисних копалин, забір води тощо).

Найбільш поширеними в країнах Європи є енергетичні податки. Це податки на споживання електроенергії, вугілля, природного газу та палива; податок на мінеральне паливо (Австрія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Словаччина, Франція). Особливими видами податків і платежів екологічного характеру, яких не існує в Україні є:

  •  податок на продукцію, що містить екологічно шкідливі речовини (Данія, Норвегія, Швеція, Чехія, Франція, Німеччина, Латвія, Польща);
  •  податок на упаковку (скло, метал, пластик) в Данії, Норвегії, Швеції та Фінляндії;
  •  податки і збори на авіаперевезення, що існують у Великобританії і Франції;
  •  збір на захист навколишнього середовища (Німеччина, Великобританія і Швеція).

Енергетичні податки складають 72 % від загальної величини екологічних податків, за ними йдуть транспортні – 23 %. Податки за користування ресурсами та забруднення в ЄС забезпечують набагато менше надходжень.

В Україні екологічний податок – це загальнодержавний обов’язковий платіж, який сплачують суб’єкти, що забруднюють довкілля – атмосферне повітря, водні ресурси, розміщують та утворюють відходи (зокрема, і радіоактивні). По суті ми маємо все той же збір за забруднення навколишнього природного середовища, що існував до 2011 року, який сьогодні має гучну назву екологічний податок. Різниці по суті між ними не знайти. Від ВВП України екологічний податок становить 0,2%, а переважна більшість надходжень – податок на викиди забруднюючих речовин і парникових газів.

На сьогодні всі надходження екологічного податку спрямовується до загального фонду Державного бюджету. З них лише 55% витрачаються на програмні екологічні заходи різних рівнів через обласні і місцеві бюджети. Для прикладу, в 2011 році цей показник дорівнював 70 %. Суттєва різниця.

45 % надходжень осідають в Держбюджеті на національному рівні. В 2018 році це 2,8 млрд. грн., в 2019 – 4 млрд., з них витрачено на природозахисні заходи у 18 році 360 млн. грн., а в 19 – лише 400 млн. Де решта? Нажаль, ці кошти не накопичуються у спеціальному фонді, як це було до 2014 року, а використовуються на інші бюджетні потреби.

Більш того, аналізуючи навіть реалізовані заходи можна зробити висновки, що рішення про їх впровадження приймались без належного обґрунтування щодо природоохоронної ефективності та без публічного обговорення з громадою. Як правило перелік таких заходів «скирдується» виходячи з власного погляду розпорядника коштів – на що їх витрачати. Отже – система екологічного оподаткування в Україні суттєво відрізняється від той що діє у Європі, не працює як інструмент стимулювання і не вирішує екологічних проблем та потребує суттєвих реформ. Це питання вже винесено на дискусію профільними Комітетами Верховної Ради України, тому питання якою буде модель прийнятна для України залежить від активної участі і аргументації усіх зацікавлених сторін: органів державної і місцевої влади, бізнесу, експертних і громадських організацій.

Екодизайн

 З 2019 року в Україні розпочато впровадження важливого європейського інструменту – екодизайн, який визначає обов’язкові вимоги щодо енергоефективності та окремих екологічних характеристик різних енергоспоживчих продуктів згідно з Директивою 2009/125/ЄC.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 № 804 затверджено базовий Технічний регламент щодо встановлення системи для визначення вимог з екодизайну енергоспоживчих продуктів. Відповідно до вимог цього регламенту в Україні на даний час прийняті та діють 26 технічних регламентів на енергоспоживчі продукти різних типів.

Згідно із визначенням,  екодизайн передбачає інтеграцію екологічних аспектів у дизайн продукту з метою поліпшення екологічних характеристик продукту протягом усього його життєвого циклу. Вимоги екодизайну  пов’язані з продуктом або його дизайном. Вони встановлюються з метою поліпшення характеристик та забезпечити інформування споживачів про екологічні аспекти продукту.

Технічний регламент визначає вимоги, яким повинні відповідати енергоспоживчі продукти для їх введення в обіг та/або в експлуатацію, а також сприяє підвищенню енергоефективності та рівня захисту  довкілля, одночасно збільшуючи безпеку енергопостачання. Він не поширюється на транспортні засоби для пасажирських або вантажних перевезень.

Перед введенням в обіг продукту, на який поширюється дія технічних регламентів з екодизайну за типами продуктів, виробник (його уповноважений представник) має нанести на нього знак відповідності технічним регламентам та скласти декларацію про відповідність.

Вимоги регламентів з екодизайну  зменшують щорічне споживання електроенергії в ЄС на 150 Мільйон тон нафтового еквіваленту – число, співставне із річним споживанням первинної енергії Італією. Енергетичне маркування дозволяє європейській родині заощаджувати в середньому 285€ на вартості електроенергії щорічно.

Екологічні стандарти та маркування

На відміну від регламентів з екодизайну, стандарти екологічного маркування можуть добровільно обиратись до застосування виробником у разі якщо він має намір підтвердити що продукція є більш кращою для здоров’я  та довкілля. Сертифіковану продукцію по простому іменують у багатьох країнах світу «екологічною» і позначають знаком відповідності – спеціальним логотипом що належить органу з екологічного маркування на законних підставах.

Такі стандарти розробляються на будь-яку категорію продукції. Їх вимоги мать бути  спрямовані на досягнення найкращих в категорії показників енергоефективності, збереження ресурсів і переробляння відходів, запобігання забрудненню на усіх етапах життєвого циклу, обмеження застосування небезпечних хімічних речовин, запобігання кліматичним змінам.

Відповідність продукції встановленому стандарту підтверджується шляхом сертифікації.

Принципи та методи екологічної сертифікації та маркування визначені  в міжнародному стандарті ISO 14024. Об’єднує перевірні регіональні або національні сертифікаційні системи, які працюють згідно з  ISO 14024 –  міжнародна асоціація Global Ecolabelling Network (GEN). На даний час таких систем 26, одну з яких, українську, представляє український Центр екологічної сертифікації і стандартизації ВГО “Жива планета” (з 2003 року).

Інші, асоційовані члени – кандидати. Для отримання міжнародного визнання як орган з екологічного маркування, кандидати у подальшому мають пройти міжнародний аудит й довести свою компетентність  і відповідність критеріям програми взаємної довіри і визнання GEN – GENICES.

На сьогоднішній день база екологічно сертифікованих товарів GEN містить 600 000 найменувань продукції, з яких українського виробника лише 0,2%.

На збільшення обсягів виробництва  екологічної продукції впливають маса чинників. Зокрема:

  • належний рівень компетентності керівництва компаній, орієнтованих на стале виробництво і посилення конкурентоздатності на ринках;
    • доступність зеленої модернізації;
    • поінформованість споживачів про переваги екологічно сертифікованої продукції в різних категоріях;
    • сталі (зелені) публічні закупівлі;
    • посилення державного нагляду по запобіганню недобросовісної конкуренції шляхом введення в оману споживача через надання неперевіреної інформації про екологічні характеристики або переваги товарів чи послуг;
    • екологічна спрямованість рітейлу;
    • впровадження в Україні статистичної звітності в секторі екологічних товарів та послуг відповідно до  ст. 356, 357 Угоди про Асоціацію тощо.

Зелене будівництво

До 31 грудня 2020 року всі нові будівлі в ЄС повинні бути з практично «нульовими втратами» енергії. Стандарти зеленого будівництва орієнтовані на досягнення цього показника у поєднанні з іншими аспектами ресурсозбереження, безпеки і комфорту.

Архітектурні інновації, енергоефективне обладнання  та відновлені або екологічно сертифіковані  будматеріали – три стопи на яких базується зелене будівництво.

Оцінювання ефективності зеленої будівлі здійснюється на основі життєвого циклу. Це надає можливість оцінити не ціну м кв. площі, а повну її вартість із врахуванням експлуатаційних витрат, що доводить суттєву перевагу зелених будівель проти “більш дешевих проектів”. Важливо що оновлений Закон України «Про публічні закупівлі» дозволяє застосовувати цій підхід при замовленні будівництва за рахунок бюджетних коштів.

Екологічні переваги

  • зберегти енергетичні та природні ресурси;
  • зменшити впливи на довкілля;
  • захистити біорізноманіття та екосистеми

Економічні вигоди

  • зниження експлуатаційних витрат;
  • більш якісні характеристики та подовжений термін експлуатації;
  • стимулювання розвитку ринку екологічних продуктів та інноваційний розвиток

Соціальні аспекти

  • покращення якості життя;
  • зменшити навантаження на місцеву інфраструктуру;
  • поліпшення здоров’я та комфорту користувачів.

Сотні тисяч будівель і споруд у світі сертифіковані як об’єкти зеленого будівництва.  В Україні переважно девелопери декларують “екологічність”  проекту за умовними критеріями по яким не проводилась незалежне оцінювання. Лише декілька збудованих об’єктів і пара тих що будується відповідає стандартам зеленого будівництва.

Ситуацію має змінити встановлення вимог до зеленого будівництва на національному рівні. Робота в цьому напрямку триває на базі національного технічного комітету стандартизації ТК 82 «Охорона довкілля».  Прийняття стандарту у поєднанні із заходами спрямованими на його популяризацію серед інвесторів, замовників та будівельних компаній разом з посиленням державного контролю за безпідставним декларуванням екологічних характеристик чи переваг повинно вплинути на збільшення кількості сертифікованих зелених будівель  в Україні.

Добровільна екологічна звітність та декларації

Добровільний екологічний щорічний звіт або звіт за певний період готується відповідно до нормативних документів системи управління організацією. Як правило така звітність є результатом аналізування реалізованих заходів і досягнення вимірних екологічних цілей.

Екологічна звітність є обов’язковою у разі, якщо організація підтримує дієвість системи екологічного управління згідно з міжнародним стандартом ISO 14001.

Звіт щонайменше повинен містити статистичні і аналітичні дані у сфері захисту довкілля,  зокрема про фактичні показники впливу на якість атмосферний повітря, водні і земельні ресурси, біорізноманіття та вжитих заходах по зменшенню  впливів. Також мають наведені дані про заходи по зменшенню обсягів  управління  відходів виробництва і подальшої переробки чи утилізації тих що утворені. Окремо освітлюються питання організації управління екологічними аспектами,  фінансування реалізованих заходів і оцінювання їх результативності, наукових досліджень та технічної модернізації.

Оновлена у 2015 році редакція ISO 14001 окрім управління екологічними аспектами виробничого процесу розширює систему екологічного управління в межах продукційної системи, тобто протягом життєвого циклу продукції.

Екологічне декларування впливів  продукту на довкілля (Environmental Product Declaration, EPD) ґрунтується  на вимірних даних показників повного життєвого циклу продукції. За своєю суті, це агреговані за чітко визначеною методологією дані про обсяги викидів забруднюючих речовин, утворених відходів і спожитих ресурсів  на всіх стадіях життєвого циклу продукту – починаючи від видобутку і отримання складників, у процесі виробництва, періоді експлуатації (використання) та “завершення життя”. Принципи і процедури такого декларування визначені з міжнародним стандартом ISO 14025. EPD розробляються експертною групою сертифікованих аудиторів і веріфкуються компетентним органом з подальшою реєстрацією декларацій у міжнародній базі даних.

Подібний вид декларування може бути застосовано до будь-якої продукції. Найбільш поширено застосування EPD у будівництві. Перевірні данні про впливи протягом життєвого циклу будматеріалу чи конструкцій необхідні  архітекторам і проектувальникам для детальної оцінки характеристик виробів для обрання більш найкращого в проектах зеленого будівництва.

Сталі (зелені)  публічні закупівлі

Обсяг публічних закупівель в Україні щороку складає близько 13% ВВП. Завдяки цьому держава має значний вплив на ринок і можливість спрямувати його до інноваційного і сталого розвитку, посилюючи екологічну відповідальність бізнесу.

Сталі публічні закупівлі (СПЗ) – важіль, яким може скористатися держава, щоб забезпечити збереження природних ресурсів, зупинити деградацію і поліпшити стан довкілля, збільшити ринок екологічних товарів, послуг і технологій, посилити стимулювання розвитку інновацій та інвестицій. В соціальній сфері такій підхід сприятиме поліпшенню стандартів якості навчання, праці і життя. Економічні переваги СПЗ ґрунтуються на методі оцінювання повної вартості життєвого циклу предмету закупівлі що забезпечує найвищій рівень ефективності бюджетних витрат.

СПЗ успішно впроваджується вже 89 країнах світу, сприяючи підвищенню конкурентоспроможності на світових ринках, більш ефективному управлінню природним капіталом, поліпшенню якості життя, сталості екосистем і економік.

Стаття 152 Угоди про асоціацію зобов’язує Україну забезпечити впровадження в систему публічних закупівель вимог Директиви 2014/24/ЄС[1], що забезпечують більшу інтеграцію екологічних критеріїв до закуповуваних товарів, робіт і послуг, зокрема відповідно до: – стандартів підтвердження якості продукції та міжнародних стандартів екологічного маркування (статті 74 і 77 Директиви 2014/24/ЄС); – вимог і методів визначення вартості закуплених товарів, робіт і послуг в розрахунку їх повного життєвого циклу і додаткових витрат на екологічні, соціальні та технологічні наслідки їх використання (експлуатації) (статті 31, 68, 78-82 Директиви 2014/24/ЄС).

Починаючи з 19 квітня 2020 року Закон України «Про публічні закупівлі» діє у редакції, передбаченій Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» від 19.09.2019 № 114-ІХ.

Оновлена редакція Закону передбачає використання для оцінки тендерних пропозицій таких критеріїв, як різні типи характеристик предмету закупівлі, ціна, вартість життєвого циклу або ціна/вартість життєвого циклу разом з іншими критеріями оцінки. Зокрема, замовник може застосовувати екологічні характеристики у технічних специфікаціях або екологічні  нецінові критерії.

Слід зауважити, що застосування екологічних нецінових критеріїв не вплине на можливість подання учасниками пропозицій, але може впливати на вибір переможця закупівлі, надаючи перевагу пропозиціям, що відповідають критеріям сталості.

Застосування вимог до екологічних характеристик предмету закупівлі у поєднанні з методом оцінювання  вартісті життєвого циклу сприятиме досягненню таких стратегічних цілей державної екологічної політики як:

  • збільшення ефективності використання енергії та водних ресурсів;
  • зменшення впливів на довкілля, пов’язаних з життєвим циклом товарів; робіт і послуг, що закуповуються;
  • зменшення відходів виробництва і споживання;
  • запобігання кліматичним змінам.

Відповідно до статті 23 Закону Замовник може вимагати від учасників підтвердження того, що пропоновані ними товари, роботи чи послуги за своїми екологічними чи іншими характеристиками відповідають вимогам, установленим у тендерній документації. У разі встановлення екологічних чи інших характеристик предмету закупівлі замовник повинен в тендерній документації зазначити, які маркування, протоколи випробувань або сертифікати можуть підтвердити відповідність предмета закупівлі таким характеристикам.

Маркування, протоколи випробувань та сертифікати повинні бути видані органами з оцінки відповідності, компетентність яких підтверджена шляхом акредитаціїабо у інший спосіб, визначений законодавством.

Варто зазначити, що наразі Мінекономрозвитку працює над розробленням методики розрахунку вартості життєвого циклу для використання замовниками під час здійснення закупівель. Використання такого методу оцінки тендерних пропозицій дозволить оптимально забезпечити потреби замовників у довгостроковій перспективі, зокрема враховуючи при цьому критерії сталості. Крім того, Міністерством розпочато роботу в рамках програми східного партнерства EU4Environment, з Світовим банком стосовно напрацювання рекомендацій щодо застосування сталих закупівель замовниками, розроблення типових екологічних характеристик щодо оцінки життєвого циклу, стандартів енергоефективності та вимог до технічних специфікацій у розрізі окремих видів предметів закупівель.

З метою поширення знань серед замовників та учасників публічних закупівель щодо можливостей застосування критеріїв  енергоефективності  та екологічних характеристик до предмету закупівлі, зокрема у якості вимог нецінових критеріїв, платформою для сталого розвитку бізнесу GREEN MIND за підтримки Міністерства системно проводяться безкоштовні  навчальні вебінари. Кожен з вебінарів присвячений певній категорії товару чи послуг і темі як закуповувати на потреби держави або громади ефективно, та більш якісну, безпечну та екологічну продукцію згідно з Законом.

Про актуальність ініціативи свідчать результати опитування замовників-слухачів вебінарів у травні 2020 року. З 178 опитаних замовників лише 5 відповіли що впевнено застосовують екологічні критерії до предмету закупівлі. Переважна більшість немає такого досвіду. 72 з опитаних практикує встановлення такої вимоги як надання довідки про заходи із захисту довкілля. Така вимога не містить чітких умов і показників, як і інформація наведена у такої довідці від учасника конкурентних торгів що носить суто формальний характер. Така практика є хибною і порушує положення Закону щодо чіткості та перевірюваності встановлених вимог до предмету закупівлі.

Зараз замовники мають можливість відвідати вебінари згідно з анонсами на платформі[2] або переглянути їх на каналі YouTube Sustainable production and consumption in Ukraine[3] у записі.

Доповідач зазначила, що наведені інструменти не є вичерпними, але саме вони є найбільш дієвими, враховуючи досвід держав-членів ЄС та інших держав світу.


[1] Директива 2014/24/ЄС Європейського Парламенту і Ради ЄС від 26 лютого 2014 про державні закупівлі та скасування Директиви 2004/18/ЄC.

[2] https://www.greenmind.com.ua/

[3] https://www.youtube.com/channel/UC8rrztdg-jdPqDeBrKYblkg